У перший день 1964 року Телеграфне агентство Тель-Авіва поспішило повідомити світові: в Ейлаті, найпівденнішій точці Ізраїлю, солону воду Червоного моря почали переробляти на прісну. До березня очікували отримувати по тисячі кубометрів питної води щодня…
Преса писала: автор ідеї, професор Олександр Зархін, втрачає репутацію "шаленого вченого" і стає вченим-легендою. Тисячі років тому в єврейській історії вперше сталося так: Моісей, який виводив євреїв з Єгипту, перетворив для них морську воду на прісну. Тепер так само зробив син Моісея Зархіна із Золотоноші – українського містечка неподалік Дніпра…
Олександр Моісейович Зархін народився у Золотоноші 1897 року. Змалечку любив техніку: тоді як інші його ровесники бігали з дерев’яними рушницями й шаблями, він майстрував свої перші невеличкі механізми. Коли ж стався більшовицький переворот, ті, хто грався у війну, пішли на справжній фронт проливати кров, а 20-річний Олександр тоді обслуговував паросилову установку.
У політику не втручався й надалі. 1931 року закінчив Ленінградський технологічний інститут і став його науковим співробітником. Та для більшовицької системи залишався підозрілим типом: мало того, що типовий "інтелігент в окулярах", та ще й замість "вєлікого і могучєго язика" нахабно пропагує свою рідну мову – іврит. Разом з іншими інтелігентами-євреями Зар-хін відстоює право на існування кожної мови. Їх ленінградський гурток насмілюється звернутися з цим до "Всесоюзного старости" Калініна – просять або прийняти закон, який офіційно заборонить іврит, або припинити його переслідування. На це заступник голови ВЦИК Петро Смидович заявляє, мовляв, іврит – мертва мова, а у мертвого прав немає. Зархін з друзями натяку не сприйняли і написали листи до Генпрокурора і навіть "вождю" Сталіну. Цього разу відповідь була "серйознішою": в ніч проти 29 листопада 1934 року всю ленінградську групу арештовують. Кожному від судової "ревтрійки" дісталося по три роки таборів, а Олександра Зархіна і його друга, поета Хаїма Ленського позбавили волі на 5 років кожного. Ще "пощастило", бо через декілька днів після вироку було вбито Кірова, і вироки всім "ворогам народу" стали значно жорсткішими…
У державі, де народився, у Олександра після відсидки вже не було майбутнього – 1947 року вченого прихистила земля його предків, тож своє 50-річчя святкував уже в Ізраїлі. У молодій державі, яка тільки ставала на ноги у оточенні гарячих сусідів і палючої пустелі, нарешті знадобилася сила його розуму. Тим паче, що боротьба за іврит була вже не потрібна і наразі не відволікала: тут на ньому говорили всі…
Золотонісець швидко стає популярним вченим: працює в престижному інституті Вейц-мана, отримує патенти на винаходи – новий метод дистиляції, очищення солоної води, добування мастила з бітумної маси, виділення кисню з повітря і, зрештою, 1958 року патентує в США винахід на опріснення морської води. На той час Зархін вже був офіційним технологічним радником Міністерства розвитку Ізраїлю.
1964 року Олександр Зар-хін керував дослідницькою групою, яка розробила вакуумну компресорну дистиляцію і випробувала її на спорудженому в курортному Ейлаті опріснювальному комбінаті. Вода з Червоного моря змінювала три фізичні стани – ставала парою, льодом і знову водою, тільки вже прісною. Пізніше установки було вдосконалено так званою технологією зворотного осмосу.
Ізраїль ще мав воювати за воду в прямому значенні слова. Того ж 1964 року розгорівся збройний конфлікт з Сирією, яка намагалася відвести на свою територію води річки Іордан, що впадала в ізраїльське озеро Кінерет (те саме, де апостоли Петро й Андрій колись рибалили). Протягом двох наступних років чотири рази на кордоні спалахували сутички. Все стихло тільки влітку 1966-го, коли ізраїльська авіація знищила важку сирійську техніку, задіяну на роботах зі зміни русла річки, і збила сирійський МіГ, який намагався прикрити техніку з повітря. Кажуть, після цього бойовий офіцер Ісраель Таль попрацював на захист води для країни, створивши суто ізраїльський танк. Він називався "Меркава" (у перекладі – колісниця) – швидкі й могутні бойові машини забезпечили непохитність кордонів. Всередині ж країни продовжували бурхливими темпами запроваджуватися технології Зархіна: поки військові захищали природну прісну воду, вчений відвойовував її у природи – з морської.
Вихідця із Золотоноші Олександра Зархіна не стало 1988 року, та його ідеї Ізраїль продовжує втілювати у життя й нині. По всій території цієї країни, де 90% ґрунтів зневоднені, а 60% території – взагалі пустеля, нині діє вже 30 опріснювальних установок – "доньок" першої установки в Ейлаті. Ізраїльські спеціалісти будують подібні установки на замовлення інших держав – зокрема на Кіпрі і в Китаї. А винайдений Зархіним метод "виморожування" прісної води з морської донині успішно застосовується в США, Японії, Росії та рідній Україні. Щоправда, не в Золотоноші, де той народився. Хоча тут місцеві "кулібіни" роками гублять хімією місцеві річки, та вони досі дають людям життєдайну вологу – в краї, де про воду потурбувався сам Бог…
Підготував: Андрій КРАВЕЦЬ
Джерело: "Прес-Центр"
